available languages: englishУкраїнська 28, 2016

15 вересня, в день відзначення Міжнародного дня демократії, Офіс зі сприяння Демократії (DRI) організував відкриту дискусію «Демократія одним кліком: рік електронних петицій в Україні». Захід відбувся у Києві, в приміщенні інформаційної агенції новин «Укрінформ». Учасники дискусії дійшли висновку, що система електронних петицій (е-петицій) знаходиться лише на початковому етапі розвитку, але за наявності політичної волі, вдосконалення процесу проходження петицій та підвищення обізнаності громадян, – вона може стати вагомим допоміжним засобом участі громадян у політичному житті.

Серед учасників дискусії були представники з Адміністрації Президента, Уряду, Верховної Ради та Київської міської державної адміністрації, а також громадські діячі, які користувалися системою е-петицій, представники громадських організацій та ЗМІ. Модератором дискусії, метою якої було надати оцінку першого року функціонування системи е-петицій та її подальших перспектив, був Сергій Лобойко, директор Центру розвитку інновацій.

«Електронна демократія в Україні робить лише перші кроки, але має ще дуже багато зробити», ‒ зазначив Михайло Тітарчук, заступник Міністра Кабінету Міністрів в Україні. «З того часу, як електронні петиції стали способом участі громадян у політичному житті,  22 780 електронних петицій було подано Президенту, 400  ‒ Верховній Раді, і 500 ‒  Уряду, який приєднався до цієї практики лише в кінці серпня», ‒ додав пан Тітарчук.

Учасники зійшлись на думці, що наявність сервісу е-петицій є важливим кроком вперед на шляху до створення дієвої комунікації та налагодження діалогу між громадянами та владою. Однак актуальний механізм ще не до кінця реалізував свій потенціал та став зрозумілим громадянам України.

Чи відбулись  кардинальні зміни?

За словами Євгенія Поремчука, координатора платформи «Розумне місто», успішному проходженню е-петицій на місцевому рівні заважають три чинники: брак коштів, саботаж та формальні відписки, небажання шукати кошти та відсутність мотивації як і влади, так і ініціаторів петицій.

На додачу до цих проблем, центральні виконавчі органи та відповідальні установи ще не розробили механізму систематичної обробки та відповіді на е-петиції.

В жодному з органів, які приймають е-петиції, досі немає відповідального персоналу чи комітету, який розглядав би їх. Багато петицій подають не до тих органів, які відповідають за викладені у них питання.

Дмитро Шимків, заступник Голови Адміністрації Президента з питань проведення адміністративних, соціальних і економічних реформ, наголосив на тому, що більшість петицій, поданих Президенту, відносяться до компетенції Верховної Ради, Кабінету Міністрів чи інших органів виконавчої влади; нерідко Адміністрація Президента може лише перенаправити петицію до відповідального органу. Водночас, представник апарату Верховної Ради зауважив, що громадяни часто подають на електронний ресурс Парламенту петиції, що належать до сфери компетенції місцевих органів влади. “Великий відсоток петицій, які не відносяться до компетенції ВРУ, наприклад заасфальтувати дорогу чи ще якісь подібні господарські речі, які стосуються громад на місцях.”

Як сприймають е-петиції на місцевому рівні?

На місцевому рівні існують два різних розуміння того, навіщо потрібні петиції. Перший ‒ для з’ясування пріоритетів міста (яку першу вулицю ремонтувати), другий передбачає, що тематика петицій містить питання більш комплексного та стратегічного характеру (наприклад, програми розвитку міст).

Володимир Павлюк, представник Асоціації відкритих міст, національний модератор «Єдиної системи місцевих петицій» вважає, що громадяни часто не розуміють роль петицій і мають завищені очікування щодо них. На його думку е-петиції «не є механізмом місцевого референдуму, тому петиція не зобов’язує, навіть якщо набрала прохідну кількість голосів.»

Інші доповідачі, учасники та представники громадськості, які спробували працювати з системою, вважали, що проблема є не тільки технічною за характером, але пов’язана також із недостатньою політичною волею та реагуванням посадових осіб. З іншого боку, посадові особи наполягали на тому, що докладають всіх зусиль для того, щоб серйозно ставитися до цієї системи, але вони мають обмежені ресурси та відповідають на петиції лише з тих питань, що належать до сфери їхньої компетенції, водночас намагаючись вдосконалити процес.

Ініціатори е-петицій: які переваги та недоліки має система?

Діана Довгань, ініціаторка петиції «Місце технікумів та коледжів в системі освіти України», адресованої Президенту України, зазначила, що після подання її петиції на веб-сайті з’явилося багато подібних чи аналогічних петицій. Вона підозрювала, що відбулося умисне втручання в процес для того, щоб розпорошити певну кількість голосів початкової петиції. Пані Довгань переконана, що «якщо додати разом усі голоси під усіма тими подібними петиціями, ми б вже давно зібрали необхідні 25 тисяч». Однак українське законодавство не забороняє реєструвати однакові чи схожі за змістом петиції. Водночас, вона відзначила позитивну роль петиції, яка започаткувала ширшу та більш конструктивну публічну дискусію з освітянами та включила питання до політичного порядку денного.

Інші учасники дискусії, що користалися системою, також погодилися, що, попри існуючі технічні та інші недоліки, е-петиції можуть стати тим механізмом, який би сигналізував про громадське занепокоєння та мобілізував суспільну думку. За наявності політичної волі, вдосконалення процесу проходження та підвищення обізнаності громадян електронні петиції стануть вагомим елементом справжньої демократії в Україні.

Відеозапис відкритої дискусії можна переглянути тут
Інтерв’ю Богдана Бернацького, молодшого юридичного радника DRI, на «Громадському радіо» на тему е-петицій можна послухати тут
Відеозвернення ініціаторів успішних петицій можна переглянути тут: від Голди Виноградської, Арсенія Фінберг, та Михайла Жернакова.
Фото: «Укрінформ»