available languages: englishУкраїнська 29, 2018

 

 

Read the full АНАЛІТИЧНИЙ ЗВІТ 91 in Ukrainian.

РЕЗЮМЕ

Питання реформування судової системи стоїть на політичному порядку денному України з моменту здобуття країною незалежності 25 років тому. Суди стали свідками майже безперервної реформи, інтенсивність реалізації якої постійно змінюється. Останній період інтенсивних змін ініціювала «Президентська стратегія реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів» 2015 року, яка передбачає низку амбітних реформ, спрямованих на зміцнення незалежної судової влади, забезпечення верховенства права та захист прав людини.[1] У 2016 році Верховна Рада прийняла поправки до Конституції[2] та Закон «Про судоустрій і статус суддів».[3] Ці зміни призвели до повномасштабної судової реформи, яка здійснюється в рамках Стратегії, у тому числі до створення Вищого суду з питань інтелектуальної власності (далі – ВСПІВ).

На відміну від більшої частини змін, передбачених Законом та поправками до Конституції, широких дискусій з експертами чи громадськістю перед створенням ВСПІВ не проводилось. Не мотивувалось воно і переконливими аргументами, наприклад, великою кількістю спорів з питань інтелектуальної власності (ІВ). Дійсно, рішення на користь ВСПІВ не було продуманим політичним вибором. Така практика створює прецедент, який може призвести до поширення спеціалізованих судів та подальшої фрагментації системи правосуддя.

Щоб зрозуміти, наскільки правильними для України виявляться такі поширені твердження, що спеціалізований судовий орган сприятиме застосуванню послідовного, єдиного підходу при прийнятті рішень, усунить ризик існування паралельних юрисдикцій і, таким чином, посилить захист ІВ, має пройти час. Нинішня нормативно-правова база щодо ВСПІВ піднімає низку питань, пов’язаних із верховенством права: передбачений перегляд рішень в апеляційному порядку в рамках одного органу не відповідає принципам належного судочинства; наявність спеціальної кваліфікації в сфері ІВ не є важливою вимогою для обрання суддів; нова юрисдикція ВСПІВ, яка включає ІВ у найбільш широкому значенні цього терміну, призведе (принаймні, на початковому етапі) до плутанини в юрисдикції. Навряд чи від цього виграють користувачі судової системи. Для подальшого вдосконалення законодавства слід приділити увагу цим питанням.

[1] Президент України, Указ від 20 травня 2015 року № 276/2015 «Про Стратегію реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015-2020 роки» (українською мовою) <http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/276/2015> (22 квітня 2018 року).

[2] Верховна Рада України, Закон від 2 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (українською мовою) <http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1401-19> (22 квітня 2018 року).

[3] Верховна Рада України, Закон від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (українською мовою) <http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1402-19> (22 квітня 2018 року).