У Європі референдуми стають дедалі поширенішими. Водночас, референдуми також викликають дедалі більше суперечностей, оскільки пропонують вибір лише між двома варіантами відповідей на складні питань, послаблюючи при цьому відповідальність (“коли відповідальні всі, відповідальних немає”). Крім того, ними можна зловживати в інтересах, що не пов’язані із винесеним на референдум питанням.
Україна має власну історію референдумів, що вносили розкол і використовувалися президентами для того, щоб "зламати через коліно" конституційні установи, що призводило до дестабілізуючих наслідків. Проте, головну небезпеку являє собою діючий Закон "Про всеукраїнський референдум" від 2012 з його численими та суттєвими недоліками. Закон передбачає неоднакові умови та правила для прибічників проведення референдуму та опонентів, недостатні гарантії безстороннього адміністрування референдуму та чіткого формулювання питання на референдум. Крім цього, він дозволяє громадськості України вимагати референдумів практично з будь-якого питання, включно зі змінами до Конституції.
Звіт детально аналізує діючу парвову базу для національних референдумів в Україні у світлі міжнародних стандартів. Він також пояснює, чому необхідно негайно реформувати діюче законодавство, які гарантії зможуть запобігти зловживанням та дестабілізації внаслідок всенародного голосування, і чому прийняття нового законопроекту про референдуми від 2015 року означало б реальний прогрес в напрямку верховенства права.
